Ви любите музику? Я дуже. Просто-таки з маніакальною пристрастю. Важко згадати, коли це почалося, здається, це вроджене.

Як завжди, щоб загнати в глухий кут подібну мені людину, потрібно поставити запитання: «А яку музику ти любиш?» Це страшенно дратує. Відповідаєш зазвичай коректно і чесно: «Хорошу». Всім зрозуміло, що немає поганих напрямів і стилів, але є виконавці, котрі ганьблять їх перед масами, і є люди, котрі не хочуть ту чи іншу музику слухати.

Тут слід зізнатися, що не завжди я був таким всепожираючим меломаном, а іноді виявляв зовсім уже непристойну вузьколобість. Останнім бастіоном для мене був хіп-хоп. Ну ніяк не ліз він мені в душу. Чи то слов’янська душа не вірила афро-американській правді-матці, чи то малолітнє естетство не дозволяло почути голос вулиць. 

Коли собака не їсть таблетки, їх засовують у ковбасу, і вона з радістю їх заковтує. Приблизно таким ходом для популяризації «чорної музики» у «білих» масах була поява кросовера. Кросовер — це мутація різних стилів. І от милі білому серцю та вуху рокери стали бадьоро начитувати реп у своїх шедеврах. Тоді впали стіни між роком і репом, з’явилися Biohazard, Claw Finger, Rage Against the Machine і білі репери Beastie Boys. Моє серце розмерзлося, я оцінив силу читки в сердитій музиці. Але це був так званий реп-кор, який ниньки взагалі виродився.

Минув час, рок (різної важкості) зпопсився й приївся. І тут накрила нова хвиля — електронна музика, котра сама по собі давала великі обіцянки і рясніла звуками та стилями. У ті часи хіп-хоп уже поріднився з тріп-хопом і завоював нових фанів. Пан Трікі доклав чималих зусиль, щоб хіп-хоп вийшов на європейський ринок у новій формі. Але тріп-хоп із меланхолійним шепотінням Трікі став затихати.
Весь цей час монстри репу успішно росли й міцніли, але радували або махрове MTV, або суворе гетто. 

Мої ж очі відкрилися досить пізно, та все ж краще, аніж ніколи. Якось пішла у просунутих колах поголоска про неохіп-хоп, який «врятує світ». Річ у тім, що на той час мені приїлася синтетична електроніка, видихалося техно, так нічого нового і не запропонував рок, а нового ой як хотілося. Одним із прототипів був DJ Shadow, котрий в останній третині 90-х активно просуває інструментальний хіп-хоп. Потім чемпіонство перехопив DJ Spooky. І от ім’ям, яке просунуло незалежний хіп-хоп, став проект Prefuse 73. За ним стоїть американець Скотт Херрен. Його ритм, так само як і вокальні партії, було подрібнено і знову склеєно разом. Усе смикалося, спотикалося, та все ж рухалося вперед, залишаючи дуже незвичне враження.

Вийшов його альбом, як і численна інша подібна продукція, на лейблі Warp, котрий так полюбив неохіп-хоп, що створив для цього свій підрозділ LEX. Виставку досягнень LEX добре представлено на збірнику Lexoleum. Слухаючи його, можна скласти непогане враження про неохіп-хоп у цілому. Іншим яскравим альбомом цієї музики стала платівка білого репера на ім’я Aesop Rock «Bazooka Tooth». Це далеко не перший його альбом, але звучить украй цікаво.
Якщо прислухатися до музики, що звучить під начитуванням, то розумієш, скільки всього незвичного там відбувається. Цим і відрізняється неохіп-хоп: тут багато незвичної музики, яку оживлює людський голос.

Ще одна перевага хіп-хопу — він усеїдний. Для його виготовлення в хід йде найрізноманітніша музика і найнесподіваніші звуки, але вони не застигають безликим потоком. Потрібно визнати, що продюсери хіп-хопу перелопачують значно більше музики, аніж зациклені на стилі електронники. Часто не знаєш чого очікувати від чергової платівки, але це приємні сюрпризи. Cloud Dead, DJ Cam, Prince PO і інші привели мене в лави шанувальників хіп-хопу. Тепер у магазині CD я «залипаю» біля тієї стоси, де раніше й не затримався б. У черговий раз виявилося, що цікавої музики більше, аніж здавалося (так буває щоразу, коли відкриваєш для себе новий стиль). Хвиля інтелектуального хіп-хопу змусила гідно оцінити і гангста-реп: Wu-Tang Clan, Public Enemy і інших «братів по розуму». 
Для тих, кому абстрактний хіп-хоп (так називають неохіп-хоп) здаватиметься занадто накрученим, а Old School занадто старим, є добірно виконаний проект Streets. Він — мейнстрім на сцені білого репу і цілком заміняє Beastie Boys, котрі, судячи з останньому альбому, трохи втомилися. Майк Скіппер, а саме він стоїть за брендом Streets, робить музику «на коліні», тобто на своєму комп’ютері вдома без зайвої мішури, але виходить дуже непогано.

На рідній землі хіп-хоп приживається в індустріальних містах, адже це і є урбаністична музика. Дуже продуктивний Харків, але й у столиці знаходяться екземпляри. Про «ТНМК» і «Тартак» не згадував тільки лінивий, але гідні уваги й інші менш відомі і тому більш напористі хлопці. Мене радує Макс Чорний, котрий виготовляє чудесний тріп-хоп, але також хіп-хопить із «Зеленими каштанами». 
Ця музика дуже демократична: зліпи на компі свій біт, семплуй цікаві звучки і начитай свої думки вголос — чим ти гірший за інших. Радше навпаки: із «зоряної» висоти модні виконавці зовсім нічого не розуміють у справжньому хіп-хопі!

Гліб ГОНЧАР