Слід визнати, що на сьогодні в сучасному буржуйському суспільстві існує предосить способів і можливостей для гарного повноцінного entertainment’у.

Насмілюся припустити, що найближчим часом відмінною альтернативою сімейному походу в місцевий фаст-фуд і катанню на американських гірках стане відвідання оупен — ейр-фестивалів, котрі із завидною регулярністю ось уже понад 30 років проходять на заморських пасовищах і угіддях. В особливостях цього феномена масового скупчення пустопорожніх грішників ми і спробуємо розібратися. 

Корені всього цього неподобства йдуть у далекий 1969 рік, коли американський фермер дозволив зібратися півмільйону отроків і їхніх супутниць, котрі забули про існування перукарень, на своїх благодатних площах у містечку Вудсток. Вони поглинали продукцію вітчизняних броварів, закурювали все це діло тютюнцем ямайських колег і все це під музику, стосовно котрої найчастіше використовують такі епітети, як легендарний та історичний.

Історія повторюється. І вже через 30 років нове покоління любителів гамбургерів зібралося на тому самому місці, щоб віддати данину своїм предкам. Але тут трапився конфуз… Організатори попередньо подбали про те, щоб наймасовіший захід став ще й максимально прибутковим, і підняли ціни на національне американське ситро до небачених меж. Відвідувачі зі спритністю хвацьких бомбардувальників почали трощити пункти харчування, при цьому абсолютно забувши про кумирів нації, котрі голосили свої опуси зі сцени.

На цьому пропоную обмежитися коротким оглядом жорстокої американської фестивальної дійсності і гайнути через океан у рідні європенати. Весь укритий туманом Альбіон у літній період є дуже благодатним грунтом для найбільших у світі оупен — ейр-фестів. Найвідоміші серед них це Monsters Of Rock у Доннінгктоні, Reading та Glastonburry. Через явну нафталінізацію перших двох зупинимося докладніше на Glasto. Найкраща неофіційна назва фестивалю «Звіт Англійського Королівства перед світовою спільнотою про досягнення світового шоу-бізу». Проходить він зазвичай у три дні, за які на трьох головних і більш ніж двадцяти допоміжних сценах устигають виступити практично всі переможці й учасники незалежних і залежних чартів. Квитки розкуповують за півроку, сервери лопаються, спекулянти наживаються. Щороку фестиваль відвідують до півмільйона чоловік — це за середньої вартості абонемента в 120 «королівських» фунтів. У це важко повірити, але серед музикантів теж існує боротьба за участь у фестивалі. Релізи переносять на весну, а переговори починають практично за рік до самої події. Менеджмент артистів розповідає билини та казки про особливості майбутнього шоу, переробляють аранжування, загалом вийогуються як можуть. Гласто-фест вищою мірою демократичний. Де ще ви побачите намети, у яких сусідять Том Йорк із Майклом Стайпом, а музиканти BRMC грають просто під акустику для перехожих. Два роки тому ця лібералізація досягла таких меж, що музикантам Manic Street Preachers на одному з туалетів довелося повісити вивіску For MSP only — лише для MSP. «Цей туалет для всіх, окрім музикантів MSP», — такий напис красувався вже через рік. Що стосується всюдисущих правоохоронців, то тут цей елемент абсолютно чужий. Під сценою — десяток сек’юріті, навчених витягати в максимально короткі строки фанів, котрі набралися мов жаба мулу, або зайво емоційно поводяться. Решта в цивільному, і їхні функції зводяться до перевірки прохідних браслетів і вилову наркоторговців. Хоча проблем із безпекою за такої кількості підігрітого народу уникнути важко. 2000 року на одному з найбільших фестивалів у датському Роскільді вісім чоловік загинули в тисняві під час виступу Pearl Jam. У будь-якому разі відвідання Гласто — це найкраще новорічне побажання для всіх «музичних маніяків», а для його втілення в життя необхідно запастися як мінімум 600-700 фунтами. 

Однак, як то кажуть, що українцю добре, то німцю… самі знаєте. Ні, вибачте, якщо хочете прочитати про німецький Love Paradе та його допотопний аналог Казантип, підніміть підшивку інших видань. Пропоную звернути погляд на Схід, де живуть наші брати росіяни. «Нашествие», «Крылья», MAXIDROM, — головні пункти нашого, перепрошую, аналізу. Перші два стандартні 1-2-денні заходи, найчастіше з пивним спонсорами і всіма витікаючими (у прямому й переносних значеннях) наслідками. Артисти кочують з одного на інший, виспівуючи трелі про полковників, залишених у забутті, порах року, які супроводжує всесвітня меланхолія, дощі-пістолети та дівчатка-відкривалки. Загалом, видовище не для людей зі слабкими нервами, особливо з огляду на побоювання терактів. MAXIDROM, через великі комерційні можливості, може дозволити собі запрошення дійсно актуальних артистів — HIM позаторік, REAMON, PLACEBO цього року. Надумаєте нанести візит сусідам? 100 у.о. стане скромним прожитковим мінімумом.

 

Що стосується наших, вітчизняних, фестивальних реалій, то тут, як то кажуть, «поле неоране». З девізом Таврійських ігор «Фестиваль музики пива та краси» можна погодитися лише в двох останніх пунктах. З музикою буде складніше. Українські музиканти рік у рік одні й ті ж, виступають найчастіше за взаємозаліками і за безкоштовні ротації, що безсумнівно позначається на якості виступів. Ну, а імпортні пенсіонери відчувають у Каховці катарсис і другу молодість, наївно вважаючи, що 100 тисяч чоловік приїхали подивитися саме на них. З моєї багаторічної практики відвідання фестивалю винятків із цього правила було небагато. Найприємніший — фінські козаки Bomfunk Mc’s. Досі незабутньою залишається й історія про турецького мачо Таркана — бідолаха несамовито зарепетував і забився в куток каюти, побачивши нашу національну тварину — таргана, майже свого тезка, до речі.

Артист, який виходить на сцену пристойного фесту, мусить бути максимально впевнений у собі, халтура неприпустима. Фінів Rasmus в Англії на третій пісні закидали пляшками за непереконливість, а нам доводиться розчулюватися під 100-відсотково фанерні сети малюка Губіна і бабунь із «Рефлексу».

Непогану спробу об’єднати зусилля слов’янських народів було зроблено два роки тому в Ялті. Подія ця набула дещо агітаційно-пропагандної назви РУПОР. Найкращі рок-музиканти Росії й України приїхали до Криму, щоб зітнутися в рівному бою гітар, барабанів і підсилювачів. Найкраще враження — майже анекдотична історія про відомого українського музиканта, котрий підійшов на прес-конференції до одного з головних гостей від Росії Самойлова з «Агати Крісті» зі словами: «Гліб, я тебе з дитинства слухаю, розпишися, будь ласка». На що той процідив крізь зуби: «Я не Гліб, я Сергій!» «Нічого, все одно хаваємо», — промовив колега і накивав п’ятами. Ще запам’ятався сидячий за сусіднім столиком Коля Барашко, він же Найк Борзов, стоїчно не вживаючий коньяк, але при цьому неадекватно веселий. Ледь не зламаний басейн із дельфінами, Скрипка уранці на пляжі, все той же український музикант, котрий сидів на балконі свого номера, звісивши ноги в прірву 15-го поверху, і багато іншого…

 

Та зараз не про це. Жирний знак оклику хочеться поставити розповіддю про головне враження минулого музичного року, — угорський фестиваль Sziget. Влаштовуваний на острові посеред Будапешта вже в 12-те, він є наймасштабнішим музичним заходом у Східній Європі. Судіть самі: бюджет фестивалю близько 6 млн. євро, 400 тис. відвідувачів, близько 40 сцен, 400 угорських і 100 закордонних артистів і колективів із 30 країн, а одним зі спонсорів цього фесту був завжди модний DJUICE. Але головне — атмосфера!!! Переходячи міст і опиняючись безпосередньо на острові, ви занурюєтеся в море музики, свободи й молодості. Складається враження, що ідеальний світ має виглядати саме так. Дух свободи супроводжується люб’язністю та розумінням із боку всіх відвідувачів, і це попри те, що розмовляють усі різними мовами (за тиждень перебування нарахував шість чи сім). Головний висновок, який я зробив, — тижня просто недостатньо для Сігета. Мені так і забракло часу, щоб відвідати театральний тент, залишити напис на «Єрусалимській стіні» і багато іншого…

 

Натомість я мав можливість невдоволено морщити лоба під час сету Junkie XL, розгледіти колір напою головного Fun Lovin’ Criminal’іста Hugh, ледь не зірвати сорочку з Фелікса Бакстона з Basement Jaxx, приємно здивуватися якості виконання Rasmus і просто впасти додолу від утоми після приголомшливого виступу Faithless. Чудову можливість стати головними «кайфоломами» фестивалю мали музиканти групи «ВВ», які в останній момент почали вимагати від організаторів якихось райдерних штучок. Через це Сігет-2004 обійшовся без українських гуртів, але зі значною, порівняно з минулим Сігетом, кількістю українських фанів. 

Окрім музики, духу свободи, кайфу життя та спілкування в усіх власників зв’язку DJUICE був шанс безплатно відправляти MMS із фестивалю цілий вересень і слати SMS усім підряд — настільки солодко-дешевими були послуги від турботливого DJUICE. Плюс спеціальні рінгтони й картинки, щоб надовго зберегти пам’ять про цю геніальну подію. Проте були й приводи для легкого розчарування — не приїхали головні модники сезону Scissor Sisters і чорний електро-панк Felix Da Housecat. Для повноти емоцій жити на Сігеті потрібно в спеціально призначених для цього кемпінгах і наметах. Ми з колегами через незнання розмістилися цілком пристойному готелі за 15 хвилин їзди від острова (музиканти Reamon та Zdob Si Zdub зробили теж самісіньке, але поверхом вище). Прожитковим мінімумом на Сігеті цілком може слугувати сума в 300 у.о. (абонемент-квиток, проживання, проїзд), решта, природно, перебуває в чіткій залежності від бажань і потреб.

 

Андрій ПОДОЛЯН
Фото: Надано прес-центром
Таврійських Ігор, Кошту, КК