Танцювати на пляжі нелегко, але приємно. Нелегко, тому що ноги грузнуть у піску, а виписувати піруети й видавати складні па можна лише як слід приловчившись. 

Приємно, тому що танці взагалі заняття необтяжливе, а літо, сонце, зоряне небо, морський бриз, засмаглі, стрункі, не упаковані в одяг оточуючі тіла стократ посилюють задоволення від процесу. 

Ви не подумайте, я й не збиралася з вас знущатися, я теж зараз в Україні, а не на Ібіці чи хоча б у Єгипті. І мені теж холодно й вогко, в обличчя летять сніжинки, а танцювати в сніговому заметі якось не хочеться. І не тільки тому, що ноги грузнуть. Я теж із нудьгою згадую запальні вечірки з вечора до ранку, а при звуках безтурботної літньої музики відразу звідкись війне теплим солоним морським вітром. 

До чого я заводжу подібні розмови посеред зими? Зовсім не тому, що хочеться вас подражнити. Просто до Києва обкатувати свою дебютну платівку Can’t Get Enough їде StoneBridge, — на вас чекає свіже й легке музичне частування.
 

 

Бракувало тільки Шерон Стоун
Ви запитаєте — хто це? Відповім, що ще наприкінці 90-х, коли слава про відмінного діджея та ремікшера, котрий перемолотив на своєму реміксері таких мегазірок як Depeche Mode, No Doubt, De La Soul, Стінга й Енріке Іглесіаса гриміла по всьому світі, буквально одиниці знали напевно, хто криється за назвою StoneBridge. Журналісти припускали, що це — дівчина-азіатка або троє чорношкірих хлопців із лондонського передмістя Стоун-Брідж. Висували версію, що це зовсім не людина, а спеціальна комп’ютерна програма, котра видає таку круту музику. Не те, щоб StoneBridge ховався чи напускав туману для розкручування бренду. Просто шведський діджей і продюсер був зайнятий — покинувши крутіння дисків у лондонському суперклубі Pacha, знаменитому El Divino на Ібіці і навіть почесне резиденство в нью-йоркському Twilo, два роки поспіль він копітко працював над своїм дебютним альбомом. Записували платівку-первісток на ультрастильному лондонському лейблі Hed Kandi. Причому, діджей не напрошувався, вони самі знайшли музиканта і запропонували свої послуги. До альбому долучилися знамениті світові клубні діячі: Ultra Nate, Therese, Ferry Corsten, Chris Coco, Isabel Fructuoso (Afro Medusa), Julie Morrison, Jay Soul, Da Yenne та Kenny Thomas. 

«Записування альбому більше скидалося на цілодобову дворічну вечірку. Щоправда, гостей я запрошував не додому, а в студію. І бракувало, звісно, Шерон Стоун, Девіда Боуї та Ленні Кравіца — я завжди мріяв покликати їх у гості», — згадує StoneBridge.

Кожна зірка вважала за свій обов’язок віддати альбому частинку власної творчості. Тому стиль, у якому виконана платівка, чітко визначити досить складно, його можна назвати «з хати по нитці» — тут електро і ранній хіп-хоп, латиноамериканські гармонії, ритміка хаусу і глибокі баси.

 

Пекла не буде
StoneBridge любить танцювати. «Приємно все ж таки розслабитися на танцполі, знаючи, що хтось замість тебе крутить платівки. Якось у нью-йоркському клубі Lamelight під трек Alright у виконанні Urban Soul я стер підошву Мартенсів. До речі, моє найулюбленіше місце на Землі — клуб Ruby Skye у Сан-Франциско. Усім раджу — там реально весело. Але є у мене й сумний досвід. Якось я на цілу ніч опинився зачиненим на вечірці, де звучав винятково транс. Не пам’ятаю, чому не міг вийти звідти, але тепер із упевненістю можу сказати, що знаю, що таке пекло. Зате в ту довгу ніч зрозумів, яку музику ніколи й нізащо не гратиму».

StoneBridge свого слова дотримав — те, що він грає, не має спільного з важкими одноманітними звуками, котрі ще кілька років тому активно нав’язували клабери. Вмілими рухами досвідчених рук діджей витягує з вертушки найлегші сонячні мелодії, під якими хочеш не хочеш, а починаєш рухатися м’яко і, що особливо приємно навколишнім, сексуально. Тим, кому пощастити потрапити на концерт StoneBridge, раджу перевірити — кажуть, коли танцюєш під цю музику, з’являється відчуття, що стоїш по щиколотку в піску. Ніяк не виходить, а головне — зовсім не хочеться стрибати пораненої конякою і робити якісь різкі рухи. Повітря навколо стає густим і навіть опирається, коли намагаєшся розтинати його рукою.

 

Особиста справа чарівника
А якщо дехто, хто зрозумів і прийняв близько до серця й тіла музику, котру створює StoneBridge, захоче дізнатися щось про чоловіка, котрий несе ці легкі звуки, — дещо можу розповісти вже зараз. Він вважає, що в гардеробі просунутої людини неодмінно має бути величезна кількість окулярів із різнобарвними стеклами. Він упевнений, що ганяти по гірському серпантину найкраще на Mercedes 500SEC. Діджей вважає, що Unfinished Symphathy записаний Massive Attack — найвидатніший музичний твір за всю світову історію музики. На своїх похоронах StoneBridge не бажає чути нічого, окрім бітлівських Strawberry Fields. Діджей втрачає силу волі від запаху спецій китайської кухні і наполегливо рекомендує всім ресторан Chuen Cheng Ku у Лондоні на Wardour Street. 

Дебютний альбом StoneBridge відразу ж після випуску посів перші місця практично в усіх європейських чартах, а сингл Put’ Em High був визнаний головним треком літнього сезону на Ібіці і кращою композицією серпня на BBC Radio One. У листопаді в Стокгольмі StoneBridge здобув нехай не Нобелівську премію, але теж дуже й дуже вагому нагороду — на Swedish Dance Awards його визнали найкращим танцювальним проектом року. Можна ще додати листочок до сплетеного лаврового вінка — лондонський супер-лейбл Ministry Of Sound включив уже заохочений сингл Put’ Em High у найпрестижнішу збірку The Annual 2005, куди входять найкращі треки 2004 року.

І тепер ця людина везе в сніжний, обдутий студеними вітрами лютневий Київ тепле літо. Не прийняти від неї цей щедрий подарунок — просто блюзнірство. Тим більше що до червня ще далеко, а так хочеться танців на пляжі!

Паша СЕМЕНОВА
Фото надані Magic/Ukrainian Records